Музика та Творчість. Кому це потрібно, і що нас чекає в майбутньому / Music and Creativity. What Awaits Us in the Near Future? Reflections

avatar

Налаштувалася на творчий процес, аби розпочати писати нові музичні композиції. Увімкнула ноут, під'єднала міді-клавіатуру і «поставила» два перші акорди. Але прийшло сповіщення на смартфон, і мене смикнуло його подивитися. А там мій хороший товариш – професійний композитор, який створює музику для сучасних театральний постановок і арт-хаузних короткометражок, — розмістив на фб допис, який мене поглинув.

IMG_20200506_165404.jpg

Якщо коротко, йшлося про те, що музика, зокрема в кіно, нині виконує суто прикладну й обслуговуючу функцію. І що вона вже в більшості випадків втратила свою дієву, емоційно резюмуючу й інтелектуальну дію. Практично, музика вже не є персонажем наративу в кіно, як це було донедавна. Такий собі порожній фончик, грубо кажучи, прокладка, аби сцена не провисала. Тобто, музика стала стандартизована й невиразна.

Я дуже вибірково слухаю сучасну музику, тим паче поп-музику. Позаяк останнім часом у багатьох випадках це референс на референс, брак оригінальності, смаку та самобутньості стилю (мені є з чим порівнювати). Нині домінує абсолютне панування ритму (рівень інстинкту), і, фактично, помирає мелодія (рівень душі). Це те, що ще в 1913 році втілив і спрогнозував Ігор Стравинський у музиці свого геніального балету «Весна Священна».

У нашому сучасному шаленому світі більшість просто забула, що таке творчість, і навіщо вона потрібна. Я теж часто над цим замислююся, тому думки мого друга викликали в мені такий резонанс. Тож, замість того, аби почати писати власну музику, я вдалася до рефлексій і витратила час на цей допис.

Нині музика стала органічною складовою нашого повсякдення, все більше виконуючи функцію звукового фону. А інколи просто перетворюється на шум. Тому останнім часом я все більше надаю перевагу тиші, або слухаю інтернет-радіо з бароковою музикою, а під час карантину переглянула більшість оперних постановок Metropolitan Opera. Бо мені дедалі стає лячно, якою буде музика майбутнього, і хто, власне, її створюватиме.

Погодьтесь, що музика нині ― це наша друга шкіра. Адже кожна мить нашого дня має саундтрек. Ми можемо обрати його самі, щоб регулювати, як ми почуваємось, як ми ставимось до інших, навіть як ми ходимо та думаємо. Ви над цим замислювалися? І цей елемент вибору, який забезпечує нинішня легка доступність музики, є чимось абсолютно новим! Позаяк відображає наше відчуття себе, і того, ким ми є.

Уявіть собі майбутній світ, де можна почути кольори або навіть смаки. Між іншим, про це думав, цього хотів на зламі ХІХ-ХХ ст. Олександр Скрябін. У партитуру своєї симфонічної поеми «Прометей» він додав партію світлової клавіатури, й останню розшифрували і втілили в життя лише через десятиліття.

https://m.youtube.com/watch?v=OKLqYuRgKss&list=RDOKLqYuRgKss&start_radio=1&rv=OKLqYuRgKss&t=1377
The performance of the symphonic poem 'Prometheus' by Alexander Scriabin with the part of the light score

А чого лише вартий його задум опусу «Містерія», ідея якого базувалася на дійстві звуків, кольорів, запахів, рухів. Звісно, на кінець ХІХ століття таке втілити було нереально. Але це — мистецький прецедент, і задум Скрябіна щодо виконання «Містерії» не деінде, а в Індії, просто приголомшує, як на той час і мислення.

Був ще такий композитор і художник Мікалоюс Чюрльоніс (ровесник Скрябіна, його вважали божевільним), який писав музику і картини неймовірної колористики. Бо його музика — це реально чистий color, а картини — беззвучна колористика музики. Варто лише поглянути на його серії картин «Соната Сонця» та «Соната Весни».
_.jpg

'Sonata of the Sun' (Allegro-Andante-Scherzo-Finale)
by Mikalojus Čiurlionis

Source

Загалом, це називається синестезією, коли митець, зокрема, бачить колір крізь звук, чи звук у кольорі. Тож, Чюрльоніс мріяв перетворити музику на живопис. На початку ХХ століття до таких геніїв належав і наш композитор Микола Рославець. Але сучасні експерименти вже довели, що ми здатні сприймати музику не лише на колір, а й на смак: високі ноти як «солодкі», низькі — як «гіркі», а миті тиші між нотами — як «солоні».

А тепер щодо майбутнього, яке вже стає реальністю. Бо, скажімо, за допомогою остеоінтегрованих пристроїв, які можуть бути імплантовані у наші голови, цілком реально забезпечити бездротову передачу звуків від одного черепа до іншого. Бо аудіоімплантанти у вухах можуть посилити слух ледь не до рівня вловлювання ультразвуку, як-от високочастотні хвилі, які чують кажани, чи низькочастотні, які чують кити. І от ви відвідуєте цифрові концертні зали у віртуальній реальності як аватар, і можете сфокусувати свій слух на будь-якому потрібному вам інструменті, збільшуючи масштаб, як камера. Бо технології рулять і починають управляти світом. І цей світ вже настав, хіба що до нас ще не докотився.

NeilHarbisson_metalmagazine_6.jpg
Cyborg — a hybrid man-machine — is a Catalan artist Neil Harbisson. Не feels and hears sounds like colors
Source

Ви знали, що перший у світі юридично визнаний кіборг — гібрид людина-машина — це каталонський художник на ім'я Ніл Харбіссон? Погугліть. Вібруючий чіп у його черепі, з'єднаний з антеною, що звисає над його чолом, дає змогу «чуваку» відчувати звуки як кольори (в тому числі інфрачервоний та ультрафіолетовий). Більш того, вже існує підозра, що частину музики для настрою Spotify складають боти (ясна річ, компанія це заперечує). І тут можна відстежити акуратну паралель з аргументацією Юваля Ноя Харарі про справжню загрозу тероризму. На його думку, нам слід бути обачними й турбуватися про явну нинішню небезпеку промивання мозку. Чому? А щоб не прийняти штучну продукцію не зовсім інтелектуальних, але все таки дуже перспективних машин, як заміну справжньої речі, зокрема, й музику.

https://m.youtube.com/watch?v=He6MCalvDf4&t=111s
A Canadian-based company Massive Technologies has developed a pianist with Artificial Intelligence (AI). This virtual pianist plays as a trained artist. In the near future all physical pianists may not be needed as musicians

А ще наведу один приклад, який мене, як професійного музиканта, м'яко кажучи шокує. Чотири роки тому такий собі інформатик Нік Коллінз сів і згенерував один мільярд 36-нотних мелодій за одну годину. ЗА ОДНУ ГОДИНУ! Для цього він використав мову програмування SuperCollider, керуючись класичним алгоритмом генерації мелодій, яку винайшов ледь не 100 років тому Майкл Л. Клейн.

Зробивши математичні обрахунки, Коллінз прийшов до висновку, що такий генеруючий апарат писатиме музику набагато швидше, ніж час, необхідний для її відтворення. Можете собі уявити цей обсяг музичної інформації?! Тож, якби ми всі раптом отримали б доступ до такої машини, програма перетворила б усіх людей на планеті Земля у потенційних «композиторів». Хтось скаже: «Круть!» А я скажу: «Жесть!». Бо чи матиме така музика естетичну цінність? Які емоції вона викликатиме? Яке, зрештою, буде її призначення?..

Я вас розчарую: музика неодмінно помре, оскільки вся наша музика колись помре. Тому справжні музиканти нині так піклуються про музику і замислюються над її смислами, бо час дорогий. Зрештою, музика — це людина. Без нас не буде музики, істинної музики, а не алгоритмічних композицій, з якими ми вже маємо справу. І доки штучний інтелект не збагне, що таке божественне натхнення, що таке творчий порив і відчуття акту народження музики (а я мало вірю в те, що це колись станеться), доти істинні митці створюватимуть її як мистецький, змістовний і якісний продукт. Бо ми потребуємо музики, а музика потребує нас. Але тільки справжня музика, яка проходить крізь душу, серце і мозок, на рівні її аналізу, усвідомлення й сприйняття.

Дякую за увагу всім, хто приділили свій час на читання цього тексту до кінця.



0
0
0.000
6 comments
avatar

Мені здається, що не помре ні музика, ані література, бо рукописи не горять)

0
0
0.000
avatar

Певною мірою, так. Бо навіть якщо людства не стане, лишаться метамузика і метатексти як вищі матерії. Але це вже філософія. :)

0
0
0.000
avatar

Я тоже думаю что все приходящее, а музыка вечна. Не может умереть, то что по сути своей не существует.

0
0
0.000
avatar

Ну, це вже міркування поза контекстом мого допису. :) Бо так можна дійти до "гармонії сфер" Піфагора. :) Мені насамперед ішлося про музику і творчість: хто її творить (фіксація музики), хто її виконує (звучання музики). Ми маємо багато трактатів про давньогрецьку музику, але не маємо самої музики, хоч її лади і лягли в основу музики Середньовіччя. Також ми не знаємо і ніколи вже не почуємо музики шумеро-вавілонів, стародавнього Єгипту, музики майя, ацтеків, рапануйцій, бо ці цівілізації фізично зникли, і разом з ними зникла їхня музика.

0
0
0.000
avatar
(Edited)

Штучний інтелект починає домінувати в різних сферах життя людини. Але зайшовши на територію творчості людини, що тоді залишиться від людей? Якщо воно вже музику само пише, картини малює, може підтримувати розмову на певну тему... Цікаве і непередбачуване майбутнє на нас чекає.

0
0
0.000
avatar

Ну, штучний інтелект вже навіть намагається жартувати. А це вже на секундочку почуттєва сфера. А там і дивись з'явиться "200-літня людина", як в однойменному фільмі з Робіном Вільямсом у головній ролі. :)

0
0
0.000